00 ІМУНІЗАЦІЯ – Комунальне некомерційне підприємство "5-а міська клінічна поліклініка м. Львова"

ІМУНІЗАЦІЯ

ІМУНІЗАЦІЯ

Імунізація (за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я) — це процес, завдяки якому людина набуває імунітет, або стає несприйнятливою до інфекційної хвороби, що зазвичай здійснюється шляхом введення вакцини.

Інфекції, яким можна запобігти щепленнями: кашлюк, дифтерія, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, краснуха, гепатит B, гемофільна інфекція, пневмококова інфекція, менінгококова інфекція, ротавірусна інфекція, вітряна віспа, гепатит A, папіломавірусна інфекція тощо.

У 2020 році науковці безпрецедентно швидко винайшли нову вакцину від COVID-19. Нині ще тривають дослідження, але наразі вже є докази, що вакцина є безпечною та ефективною проти розвитку тяжких ускладнень від коронавірусної хвороби.

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.

Причини дифтерії

Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1%-й розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.

Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.

Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:

  • реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
  • у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).

За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:

  • короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
  • середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
  • затяжне — більше 1 місяця;
  • хронічне — від 6 місяців до кількох років.

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.

Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

  • біль у горлі;
  • підвищена температура, лихоманка;
  • набряк слизової оболонки ротоглотки;
  • наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
  • набряк шиї;
  • збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання.

Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.

Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.

Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.

Дифтерія шкіри: раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.

Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.

Ускладнення

Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.

Ускладнення від дифтерії можуть включати:

  • блокування дихальних шляхів;
  • інфекційно-токсичний шок;
  • пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
  • ураження нервової системи;
  • нефрозонефрит;
  • легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).

Лікування дифтерії

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.

Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.

Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.

Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно). Також є мережа приватних кабінетів щеплень, де можна вакцинуватися власним коштом.

Вакцинація дітей

Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.

Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.

Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).

Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.

Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 –18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Вакцинація дорослих

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.

Для профілактики дифтерії у разі виникнення осередку інфекції контактні особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:

  • нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
  • особи, які підлягають ревакцинації згідно з Календарем щеплень у цьому році, мають негайно отримати чергову ревакцинацію;
  • особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) чи анатоксину АД-М залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії минув щонайменш рік.

Холера — це гостра діарейна інфекція, що виникає при вживанні харчових продуктів або води, заражених бактерією Vibrio cholerae О1 або О139. Холера передається фекально-оральним шляхом від людини до людини, частіше при вживанні забрудненої води, овочів, фруктів, при купанні, а також через їжу і при побутових контактах. Без належного лікування може призвести до смерті.

Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 днів. Хвороба, зазвичай, починається гостро і призводить до різкого зневоднення організму.

Джерелом збудника інфекції є людина – хворий або носій вібріонів.

Холерний вібріон може зберігати життєздатність у воді протягом тривалого часу, у харчових продуктах при кімнатній температурі протягом 2-5 днів, на поверхні плодів і овочів в умовах сонячного освітлення упрожовж 8 годин, при низьких температурах та у морській воді — 2 тижнів і більше, у кишечнику окремих річкових та морських тварин — декількох місяців. Під час кип’ятіння холерний вібріон гине протягом хвилини, є малостійким до висушування, до прямого сонячного опромінення, є надзвичайно чутливим до дії звичайних дезінфектантів.

Симптоми холери

Першими симптомами холери є діарея, блювота, болі у животі.

Характерні симптоми холери:

  • частий, до 10 і більше разів на добу, пронос. При цьому людина втрачає  багато рідини – до 20 літрів на добу. У результаті втрати рідини відбувається згущення крові і зневоднення організму;
  • через втрату з рідиною мікроелементів з’являються м’язові судоми, частіше за все – починаючи з литкових м’язів;
  • загострення рис обличчя, очі западають, синіють губи і вушні раковини;
  • холодна шкіра (холера – одна з небагатьох інфекцій, що супроводжуються нормальною або навіть зниженою температурою тіла);
  • шкіра втрачає пружність, легко збирається в складки і дуже довго розправляється, а шкіра стоп і рук стає зморшкуватою (так звані «руки прачки»);
  • задишка, різка слабкість.

При ранній діагностиці і правильному лікуванні холера виліковна. При перших симптомах слід негайно звернутися до лікаря!

Профілактика холери

Щоб уникнути захворювання, дотримуйтесь простих правил:

  • не купуйте продукти харчування, зокрема – рибу, у місцях стихійної торгівлі;
  • не купайтеся і не ловіть рибу у забруднених водоймах;
  • дотримуйтеся особистої гігієни, ретельно мийте руки перед тим, як брати чи готувати їжу, після відвідування туалету;
  • використовуйте чисту воду;
  • мийте овочі і фрукти перед вживанням;
  • ретельно готуйте їжу, проварюйте чи просмажуйте продукти харчування перед вживанням.

Кип’ятіння вбиває холерні вібріони вже через 1 хвилину.

При своєчасно розпочатому лікуванні нетяжка форма холери закінчується повним одужанням. За відсутності ефективної терапії протягом 2-3 днів, в хворого може розвинутись кома, можливі летальні наслідки.

Правець — це захворювання, що передається при контакті зі спорами бактерій Clostridium tetani, які живуть у ґрунті та кишковому тракті тварин.

Можна інфікуватися правцем при потраплянні бруду у рану або поріз, внаслідок укусів тварин чи травмування гострими предметами, уламками деревини. Від людини до людини це захворювання не передається.

Симптоми правця:

  • стиснення щелеп;
  • м’язові спазми — часто в шлунку;
  • болісна напруга у всьому тілі;
  • проблеми з ковтанням;
  • «витріщання» очей;
  • головний біль;
  • лихоманка та надмірне потовиділення;
  • зміна артеріального тиску та прискорене серцебиття;
  • неконтрольоване/мимовільне скорочення мускулатури голосових зв’язок (ларингоспазм);
  • ламкість кісток;
  • ускладнення дихання.

Ускладнення, які може викликати правець:

  • закупорка головної або однієї з дрібних гілок легеневої артерії  згустком крові, що потрапив з інших частин тіла через кровообіг (емболія легеневої артерії);
  • пневмонія, легенева інфекція.

Правець може призвести до смерті.

Симптоми можуть з’явитися протягом 3–21 дня після зараження. У разі появи перших симптомів негайно звертайтеся до лікаря. За відсутності медичної допомоги ймовірність смерті майже стовідсоткова. Навіть із медичною допомогою ризики смерті від правця досить високі — від 10% до 70% залежно від лікування, віку постраждалої людини та її загального стану здоров’я.

Єдиний спосіб захистися від правця — вакцинація. Імунітет після захворювання не формується, і є ймовірність повторного зараження, тому вакцинація необхідна, навіть якщо ви хворіли.

Відповідно до національного календаря щеплень, вакцинувати дітей для профілактики правця необхідно у віці 2, 4, 6 і 18 місяців (чотири щеплення). У віці 6 і 16 років необхідна ревакцинація. Дорослим поновлювати щеплення від правця необхідно кожні 10 років.

Відмовившись від вакцинації, ви ставите під загрозу свої життя і здоров’я.

ПОЛІОМІЄЛІТ (ГОСТРИЙ В’ЯЛИЙ ПАРАЛІЧ)

Закликаємо батьків пам’ятати про Календар профілактичних щеплень і задля збереження здоров’я малюків не пропускати жодне з них!

Особливо важливими є профілактичні щеплення від поліомієліту, адже ця небезпечна хвороба у 2021 році повернулася до України.

Що таке поліомієліт?

Це високоінфекційне захворювання, яке спричиняє поліовірус. У близько 0,5% випадків поліовірус переміщується з кишківника і вражає центральну нервову систему, що призводить до розвитку в’ялого паралічу, часто невиліковного.

Як передається поліомієліт?

Поліовірус поширюється від людини до людини через фекалії та слину, найчастіше — через брудні руки, заражені їжу та воду.

Найбільш сприйнятливі до вірусу поліомієліту діти у віці до п’яти років.

Якими є симптоми поліомієліту?

Інкубаційний період після зараження людини поліовірусом триває від 4 до 35 днів, після чого може розвинутися поліомієліт.

  • У 70% випадків захворювання має безсимптомний перебіг. Але його носій становить небезпеку для інших людей зі слабшим імунітетом.
  • У 25% випадків поліо має симптоми, що нагадують грип (гарячка, головний біль, нудота, біль у животі).
  • Поліовірус спричиняє рухові розлади: біль в уражених м’язах, повний параліч, що може розвинутися за кілька годин.

Які ускладнення може зумовити поліомієліт?

Невиліковний параліч є одним з найважчих ускладнень. Він може вразити ноги, руки, плечі, груди, живіт, обличчя. Ураження дихальних м’язів часто призводить до смерті. У разі одужанні після поліомієліту функції вражених недугою нервів і м’язів не відновлюються.

Тому вкрай важливо пам’ятати про захист від поліомієліту!

Ліків проти поліо не існує. Єдиним ефективним захистом від хвороби є вакцинація.

В Україні вакцинація проти поліомієліту є в переліку обов’язкових гарантованих державою щеплень, які можна зробити у комунальних закладах безоплатно відповідно до Календаря щеплень за таким розкладом:

  • у 2 місяці — 1 доза;
  • у 4 місяці — 2 доза;
  • у 6 місяців — 3 доза;
  • у 18 місяців — 4 доза;
  • у 6 років — 5 доза;
  • у 14 років — 6 доза.

Вакцини, що застосовують державні й приватні клініки, зареєстровані, сертифіковані й дозволені для використання в Україні.

Що робити, якщо дитина пропустила чи не робила щеплення взагалі?

Неодмінно надолужити! Якщо графік порушено, вакцинуватися можна проти будь-якої інфекції у будь-якому порядку. Головне — стежити за дотриманням інтервалів введення доз, щоб досягти максимальної ефективності. Оновлений графік щеплень можна скласти із сімейним лікарем.

Пам’ятайте!

Вакцинація не потребує підготовки чи змін у способі життя. Жоден наказ МОЗ чи міжнародний протокол не вимагає спеціальних аналізів чи додаткових обстежень.

Якщо у вашої дитини є хронічні захворювання — це не протипоказання до щеплення! Навпаки: діти з хронічними недугами більш уразливі, тому потребують захисту передусім.

Гострі кишкові інфекції (ГКІ) залишаються однією з найактуальніших проблем сучасної інфектології. На сьогодні в структурі інфекційних захворювань вони поступаються лише гострим респіраторним вірусним інфекціям. Рівень захворюваності ГКІ в дітей у 2,5-3 рази вищий, ніж у дорослих, при цьому половина зареєстрованих випадків захворювань припадає на дітей раннього віку (до 3 років). Етіологічний чинник ГКІ вдається виявити у 56-80% хворих. Це можуть бути бактерії, віруси, гриби або ж найпростiшi.

До кишкових інфекцій відносяться такі захворювання як черевний тиф, дизентерія, харчові токсикоінфекції, сальмонельоз, ботулізм, гастроентероколіти, вірусний гепатит А, ентеровірусна інфекція. Всі ці захворювання виникають внаслідок вживання інфікованих харчових продуктів або води, які проникають в організм людини через брудні руки, продукти харчування. Більшість групових інфекційних захворювань та отруєнь виникають після проведення масових заходів.

Актуальними чинниками передачі кишкових інфекцій є неякісно помиті овочі, зелень, фрукти, ягоди й молочна продукція яка купується населенням на ринках, у т.ч. стихійних, у приватних осіб, зберігається без належних температурних умов та вживається без необхідної термічної обробки. При сальмонельозі провідними факторами передачі є сирі або недостатньо термічно оброблені яйця, м’ясо птиці, приготоване з порушенням гігієнічних вимог.

Для кишкових інфекцій характерна літньо – осіння сезонність,  саме в цей період відбувається ріст захворюваності. Це пов’язано з активізацією шляхів передачі інфекції, зі сприятливими умовами для зберігання і розмноження збудників у зовнішньому середовищі, зі змінами в організмі людини, які відбуваються у літньо-осінній період, а саме зниження його реактивності під впливом сонячного випромінювання, відпочинок в природніх умовах

Основними причинами спалахів кишкових інфецій є нехтування елементарними правилами особистої гігієни, порушення технологій приготування їжі, зберігання харчових продуктів в антисанітарних умовах, без належного температурного режиму. Факторами передачі інфекції найчастіше стають готові страви, молоко і молочні продукти, кондитерські вироби, які готуються “із запасом”, що призводить до накопичення у продуктах збудників інфекційних захворювань та продуктів їх життєдіяльності.

Зараження відбувається при проникненні збудника через ротову порожнину в організм здорової людини, визиваючи ураження травної системи. Характерними є нудота, блювота, діарея, різкий біль в області живота, загальна слабкість, підвищення температури тіла.

Джерелом кишкових інфекцій є хвора людина. Але головними розповсюджувачами є особи з легким перебігом захворювання і особливо ті, хто по роду своєї діяльності зайнятий у сфері обслуговування населення. А саме – продавці продуктових магазинів, робітники системи громадського харчування, підприємств харчової промисловості, дитячих закладів. Залишаючись на робочому місці, такі особи, будучи хворими, здатні забруднювати збудниками все, до чого торкаються їх руки: посуд, харчові продукти, предмети навколишнього середовища.

З метою профілактики кишкових інфекцій та харчових отруєнь необхідно виконувати наступні заходи профілактики:

  • часто мити руки, обов’язково перед вживанням їжі;
  • воду пити бутильовану або перекип’ячену;
  • не ковтати воду при купанні у відкритих водоймах;
  • не використовувати річкову воду для миття посуду;
  • не вживати продукти і напої при найменшій підозрі щодо їх недоброякісності та з протермінованими термінами споживання;
  • не купувати продукти харчування на стихійних ринках або з рук у приватних осіб;
  • не вживати незнайомі гриби, ягоди, трави та інші рослини;
  • обов’язково мити перед вживанням овочі, фрукти, ягоди;
  • не готувати страви із запасом; приготовлені страви бажано вживати відразу, зберігання виготовленої страви без холоду не повинно перевищувати 2 години;
  • для купання та відпочинку слід користуватися лише офіційно дозволеними пляжами;
  • вести боротьбу з мухами.

У разі виявлення перших ознак кишкової інфекції необхідно терміново звернутись до свого сімейного лікаря. Самолікування небезпечне для здоров’я!

Сказ — це гостре інфекційне захворювання тварин і людини, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus) із роду Lyssavirus. Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким ушкодженням центральної нервової системи. У разі зволікання з наданням кваліфікованої медичної допомоги смерть неминуча.

У медичній літературі інших країн хвороба відома як рабієс (у тварин) і гідрофобія (у людей).

Причини сказу і шляхи передавання інфекції

Людина може заразитися сказом від інфікованої тварини через:

  • укус;
  • подряпину та мікроушкодження шкіри;
  • потрапляння зараженої слини на слизові оболонки.

У контактний спосіб людей найчастіше інфікують коти й собаки — з-поміж свійської фауни, а в дикій природі — лисиці та вовки.

Особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту території, членів зграї або здобуття їжі.

Доведена можливість аерогенно-контактного зараження (у лабораторних умовах, під час відвідування печер, населених кажанами), коли вірус пасивно потрапляє через дрібні пошкодження кон’юнктиви, слизових ротоглотки.

Якщо вас укусила чи лизнула безпритульна або дика тварина, негайно зверніться до лікаря! Зволікання може коштувати життя!

Симптоми сказу

У людини інкубаційний період сказу, як правило, триває 1–3 місяці, але може варіюватися від одного тижня до року, залежно від низки факторів:

  • місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси в обличчя та голову загалом);
  • кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
  • віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).

Початкові симптоми сказу — підвищення температури та біль, а також незвичні або незрозумілі відчуття поколювання, пощипування чи печіння у місці пошкодження. Після появи симптомів захворювання практично завжди закінчується летально. У процесі поширення вірусу центральною нервовою системою розвивається прогресивне смертельне запалення головного і спинного мозку.

Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.

Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті кардіореспіраторної зупинки.

На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.

Симптоми сказу у тварин залежать від стадії захворювання.

Початкова стадія (триває до п’яти днів):

  • наявні сліди від укусів;
  • гризуть місце укусу;
  • ласкаві, примхливі, насторожені одночасно;
  • слабкий апетит;
  • їдять неїстівне;
  • слинотеча;
  • блювота.

Збуджена стадія (2–3 дні):

  • агресивні;
  • збуджені;
  • нападають;
  • намагаються утекти;
  • гризуть землю;
  • їдять неїстівне;
  • конвульсії;
  • блювота;
  • параліч;
  • косоокість.

Паралітична стадія (2–4 дні):

  • виснаження;
  • повний параліч;
  • смерть.

Лікування сказу

У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини. Таких щеплень має бути п’ять: у день звернення до лікаря (0-й день), а потім на 3-й, 7-й, 14-й і 28-й дні.

Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків.

Вона ефективна у разі початку курсу не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи обслинення. Утім, курс імунізації призначають навіть через кілька місяців після контакту із хворою або ж підозрілою на сказ твариною. Антитіла у людини з’являються тільки на 12–14-й день, а максимальні їхні рівні досягаються лише через 30–40 днів. Імунітет стає дієвим приблизно через два тижні після закінчення курсу вакцинації та залишається таким упродовж року.

У разі небезпечної локалізації укусів (обличчя, шия, голова, пальці рук, промежина), множинних або дуже глибоких поодиноких укусів, обслинення слизових оболонок, будь-яких ушкоджень, завданих хижими тваринами, кажанами й гризунами, коли є ризик короткого інкубаційного періоду, окрім вакцини застосовують і людський антирабічний імуноглобулін. Інкубаційний період може скоротитися до 7 діб — це менше, ніж час вироблення поствакцинального імунітету. Якщо з моменту контакту із твариною минуло більше трьох діб, антирабічний імуноглобулін не застосовують.

Загалом лікувальні заходи спрямовують на зменшення страждань пацієнта. Хворого кладуть до окремої палати і забезпечують максимальний спокій. Для зниження збудливості призначають наркотичні засоби. Втрати рідини поповнюють шляхом внутрішньовенного введення сольових розчинів, плазмозамінників, розчину глюкози. За потреби здійснюють штучну вентиляцію легень.

Останнім часом у світі обговорюють ефективність лікувального «протоколу Мілуокі», коли хворого під час лікування ввергають у штучну кому і застосовують противірусні препарати.

Медичний персонал має працювати в захисному одязі, щоб запобігти потраплянню слини на шкіру та слизові оболонки.

Профілактика сказу

Для профілактики сказу необхідно:

  • регулярно вакцинувати свійських тварин;
  • уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами.

Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти.

Сказу можна повністю уникнути, якщо після укусу людина отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини, після визначення приналежності випадків укусів до певних категорій контакту згідно з рекомендаціями ВООЗ. Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!

Перша медична допомога після укусу

Якщо вас укусила тварина негайно зверніться до лікаря!

Коли лікар недоступний, ретельно промийте рану протягом щонайменше 15 хв мильною водою, мийними засобами, дезінфектантами для обробки ран у хірургічній практиці або іншими засобами (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), що нейтралізують вірус.

Після цього неодмінно зверніться по медичну допомогу.

Обов’язковому щепленню підлягають люди:

  • яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через одяг навіть за найменших ушкоджень шкіри;
  • покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);
  • подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки;
  • які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або транспортування трупів тварин для дослідження.

Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом.

Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.

Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.