КІР

Епідемічна ситуація щодо захворюваності на кір ц м. Львові не благополучна – рівень захворюваності перевищує середні багаторічні показники, згідно з класифікацією ВООЗ оцінюється як високий, реєструються спалах цієї інфекції. За даними Львівського міського відділу ДУ «ЛОЛЦ МОЗ України» за 10 місяців 2018 року зареєстровано 1992 випадки захворюваності на кір з інтенсивним показником на 100 тис. населення 257.4. Частота захворілих дітей склала 66,0 %.

Кір – це гостре інфекційне вірусне захворювання.

Вірус дуже швидко поширюється, передається повітряно-крапельним шляхом при розмові, чханні та кашлі.

Як тільки у людини з’являються перші ознаки хвороби – вона стає джерелом поширення інфекції.

Основними симптомами кору є:

  • висока температура;

  • нежить;

  • кашель;

  • висип з’являється на 4-5 день хвороби;

  • блювання і порошок (рідко).

Хвороба небезпечна своїми ускладненнями:

  • пневмонія;

  • вушна інфекція;

  • запалення мозку (енцефаліт, менінгіт);

Найчастіше кором хворіють діти і дорослі, які не мають щеплень проти кору. У випадку захворювання у щеплених людей кір протікає у легкій формі і не дає ускладнень.

Імунопрофілактика є ефективним засобом боротьби з кором.

Відповідно до Календаря профілактичних щеплень профілактика кору проводиться у віці 1 рік і 6 років. Екстрена вакцинація проводиться дітям з 12-ти місячного віку підліткам і дорослим, які мали контакти з хворим на кір, не хворіли на кір і раніше не щепленим проти цієї інфекції.

При відсутності протипоказань вакцину вводять не пізніше 72 годин контакту з хворим.

Враховуючи епідситуацію по кору у м. Львові, щеплення проти даного захворювання можна зробити у КНП «5 МКП м. Львова» усім бажаючим без обмеження віку.

Школа імунізації

У Школі імунізації КНП “5 МКП м. Львова” з 24.10.2018 по 26.10.2018 проведено день відкритих дверей для батьків на тему: “Найпоширеніші запитання та відповіді щодо поліомієліту”, демонструвалися відеоролики про вакцинацію.

За час проведення дня відкритих дверей Школу імунізації відвідало 27 батьків, 7 подружніх пар, 9 вагітних.

 

Дієта при діабеті

ЛЮДИНА ПОВИННА БУЛА Б ЇСТИ ТЕ, ЩО ЇЙ ПОТРІБНО. ВОНА Ж ЇСТЬ ПЕРЕВАЖНО ТЕ, ЩО ЇЙ ПОДОБАЄТЬСЯ. ОДНАК ЗДОРОВ’Я ВОНА ЗБЕРЕЖЕ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ЇЙ СПОДОБАЄТЬСЯ ТЕ, ЩО ЇЙ ПОТРІБНО.
Піку, давньогрецький лікар, 200 років до н.е.

Дієта для людини , що живе з діабетом, не є винятково переліком заборон і джерелом прикрощів із приводу своєї неповноцінності в порівнянні з іншими людьми. Дієта для діабетика є тими правилами, дотримуючись яких, можна із упевненістю розраховувати на успіх у контролі над таким серйозним захворюванням.

Важливим правилом є дотримання режиму харчування: варто рівномірно розподіляти порції вуглеводів протягом дня, а також співвідносити харчування з особливостями дії прийнятих Вами таблеток та/або інсуліну.
Не голодуйте — намагайтесь харчуватись дрібними порціями 5 і більше разів на день.
Продукти розглядаються з погляду того, наскільки швидко вони після всмоктування в шлунково-кишковому тракті можуть приводити до підвищення рівня цукру в крові. Із цього погляду всі продукти можна розділити на здатні підвищувати рівень цукру стрімко, швидко, повільно або не підвищувати зовсім. При будь-якому типі діабету харчуватися потрібно так, щоб надходження цукру в кров було плавним, а не різким.
Якщо у хворого надлишкова вага, йому необхідна низькокалорійна дієта.

Необхідно пам’ятати про загрозу для судин, яку може спричинити надлишок холестерину в крові. Не варто їсти продукти з підвищеним вмістом холестерину — краще обмежити тваринний жир, а замість нього ввести в раціон харчування рослинні олії. Купуючи сметану й сир, краще візьміть знежирені. Вживайте бринзу замість голландського і російського, пийте молоко з вмістом жиру 0,5%; норма вершкової олії на день — 10-15 р. (краще їсти маргарин). Рекомендується їсти м’ясо й рибу нежирними, відвареними або тушкованими (у них додається менше жирів при готуванні). Горіхи й насіння потрібно вживати в міру, пам’ятаючи про те, що вони багаті жирами. Яйця — не більше одного в день, а краще — одного у два-три дні (у жовтках занадто багато холестерину). При готуванні борошняних блюд (млинців, пирогів, домашньої локшини, пельменів і т.д.) потрібно використовувати житнє борошно або його суміш із пшеничним. Особливо багато холестерину міститься у тваринних жирах (олія, сметана й сир, жирне м’ясо, сало), деяких продуктах моря, споживання яких потрібно обмежити. Для людини з діабетом норма добового надходження холестерину не повинна перевищувати 0,3-0,4 грами. Холестерин міститься в наступних продуктах (розраховуючи на 100 р. продукту):

  • мозок (чемпіон з холестерину!) — 2 г
  • криль (консерви) — 1,2 г
  • жирні сири — 0,5-1 г
  • яєчний жовток -1,5 г
  • яйце — 0,6 г
  • печінка, нирки, язик — 0,2-0,4 г
  • жирні сорти риби (камбала, короп, севрюга, скумбрія, ставрида, оселедець, горбуша, сайра) — 0,2-0,4 г
  • ікра зерниста — більше 0,3 г
  • вершкова олія — 0,2 г
  • жирна сметана — 0,15 г
  • жирний сир — 0,06 г
  • ковбаси — 0,04-0,08 г
  • пісне м’ясо, курка — 0,04-0,08 г
  • морозиво, вершки — 0,05 г
  • молоко — 0,001 р.

У рослинних жирах холестерину немає, тому рекомендується використовувати для приготування їжі соняшникову, кукурудзяну олії.

Компоненти, які входять до складу продуктів харчування — це білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини й вітаміни.

Давайте розглянемо кожен із них більш детально.

БІЛКИ (протеїни)

Практично не підвищують цукор у крові, якщо споживати їх у розумних кількостях. Калорійність одного грама чистого білка становить 4 ккал.

Продукти, що містять тваринні білки: яйця, м’ясо, риба (і всі вироби з них), тваринні морепродукти (ікра, молюски, краби й т.д.).

Продукти, що містять рослинні білки: соя, бобові, гриби.

ЖИРИ (ЛІПІДИ)
При споживанні їх у розумних кількостях не підвищують цукор у крові. Калорійність одного грама жиру становить 9 ккал.

Продукти, що містять жири, можна розділити на чотири категорії:

  • продукти, що включають тваринні жири в явному вигляді, — олія, маргарин, сало;
  • продукти, що включають тваринні жири в прихованому вигляді, — м’ясо, риба й всі вироби з них, всі молочні продукти;
  • продукти, що включають рослинні жири в явному вигляді, — олія соняшникова, кукурудзяна, маслинова, кокосова й т.д.;
  • продукти, що включають рослинні жири в прихованому вигляді, — насіння, горіхи (особливо кокосові), кукурудза.

Необхідно обмежувати споживання тваринних жирів, заміняючи їх рослинними, тому що тваринний жир містить холестерин. Зайвий холестерин може відкладатися на стінках судин, приводячи до утворення атеросклеротичних бляшок. Ці бляшки є причиною інфаркту, інсульту або гангрени внаслідок закупорки судин. Хворим з надлишковою масою тіла, яким необхідно знизити вагу, варто обмежити споживання будь-яких жирів — як рослинних, так і тварин.

ВУГЛЕВОДИ (АБО ЦУКРИ)
Вуглеводи є джерелом енергії для нашого організму.

Калорійність одного грама вуглеводів становить 4 ккал.

За структурою розрізняють:

  • однокомпонентні цукри «моносахариди» — глюкоза, фруктоза;
  • двокомпонентні цукри «дисахариди» — сахароза (харчовий цукор), лактоза (молочний цукор), мальтоза (солодовий цукор);
  • багатокомпонентні «полісахариди» — крохмаль, глікоген, клітковина.

За ступенем засвоювання розрізняють:

  • засвоювані — ті, що можуть переваритися в шлунково-кишковому тракті: вуглеводи, що містяться в хлібі, овочах, фруктах;
  • незасвоювані — це харчові волокна (клітковина, баластні речовини) — целюлоза й пектини. Хоча вони не перетравлюються, їхня роль дуже важлива: вони стимулюють роботу кишечника, абсорбують токсичні речовини й холестерин, формують калові маси. До продуктів з більшим вмістом клітковини відносяться: пшеничний, житній хліб, хліб з борошна грубого помолу, крупи (гречана, перлова, вівсяна), буряк, морква й інші овочі та фрукти.

Процес перетравлювання вуглеводів базується на розщепленні полісахаридів до моносахаридів, які потім всмоктуються в кров. Так харчовий цукор (сахароза) розщеплюється на глюкозу й фруктозу, причому глюкоза швидко всмоктується в кров, а фруктоза — у два-три рази повільніше. Аналогічні процеси відбуваються з мальтозою й лактозою. Всмоктування ж і розщеплення крохмалю відбувається на всьому протязі тонкого кишечника, що приводить до поступового всмоктування моносахаридів, що утворилися .

ВІТАМІНИ Й МІКРОЕЛЕМЕНТИ
З огляду на той факт, що організм діабетика працює з більшим навантаженням через змінений метаболізм глюкози й інших речовин у всіх органах і тканинах, питання про необхідність корекції вітамінної недостатності дійсно дуже важливе.

При виборі продуктів харчування варто віддавати перевагу продуктам з високим вмістом вітамінів (дані про їх вміст можна знайти на упаковці). Однак через особливості зберігання продуктів, пори року та місце проживання вибір продуктів з достатньою кількістю вітамінів може бути обмежений. Тому профілактичний прийом вітамінних препаратів є надійним загальзміцнюючим і профілактичним фактором. Треба також відзначити, що потреба у вітамінах і мікроелементах для діабетика відрізняється від потреби звичайної людини. Наприклад, людині з діабетом потрібні більш високі дози цинку й хрому, тому що вони впливають на ефективність дії інсуліну, більш високі дози антиоксидантних вітамінів А, С, Е для зв’язування шкідливих вільних радикалів, більш високі дози нейротропних вітамінів В1, В6, В12 і т.д.. Тому у виборі препаратів варто віддавати перевагу препаратам з адаптованими до потреб діабетика вітамінними комплексами.

ПІДХІД ДО ДІЄТИ У ВИПАДКУ ДІАБЕТУ 1 АБО 2 ТИПУ РІЗНИЙ.
ОСОБЛИВОСТІ ДІЄТИ ПРИ ДІАБЕТІ 1 ТИПУ
Не існує серйозних обмежень у харчуванні для таких хворих. Ви можете їсти стільки ж білків, жирів і вуглеводів, як і здорові люди, але вуглеводи варто підраховувати в хлібних одиницях і споживати дрібними порціями.

З погляду калорійності в денний раціон необхідно включати в середньому 1800—2400 ккал; для жінок — 29 ккал на один кілограм маси тіла, для чоловіків — 32 ккал на один кілограм маси тіла. Ці кілокалорії набираються за рахунок наступних продуктів:

  • 50% — вуглеводи (14-15 ХО (хлібних одиниць) за рахунок хліба й каші, інше — овочі й не більше 2 ХО фруктів);
  • 20% — білки (нежирні молочні, м’ясні й рибні продукти);
  • 30% — жири (нежирні молочні, м’ясні й рибні продукти, плюс рослинна олія).

Розподіл харчування по прийомах їжі залежить від конкретної схеми інсулінотерапії, але зазвичай не має перевищувати 7 ХО за один раз. При двох ін’єкціях інсуліну воно може бути, наприклад, таким:

  • сніданок — 4 ХО,
  • ланч — 2 ХО,
  • обід — 5 ХО,
  • перекус між обідом і вечерею — 2 ХО,
  • вечеря — 5 ХО,
  • перекус перед сном — 2 ХО,
    РАЗОМ — 20 ХО.

Наведемо залежність числа кілокалорій від роду діяльності, указавши відповідну кількість хлібних одиниць:

Тип фізичного навантаження Необхідна кіл-ть калорій Необхідна кіл-ть хлібних одиниць
Інтенсивна фізична робота 2000—2700 ккал 25-27 ХО
Звичайна праця 1900—2100 ккал 18—20 ХО
Робота, не пов’язана з фізичною працею 1600— 1800 ккал 14-17 ХО
Якщо ви бажаєте з’їсти зайве, є два варіанти: їсти охолоджену їжу й додавати баластні речовини або ж ввести додаткову дозу «короткого» інсуліну. Наприклад, якщо ви бажаєте з’їсти зайве яблуко, то можна діяти в такий спосіб: крупно натерти на тертці яблуко й моркву, перемішати й охолодити суміш. Якщо ж ви хочете зїсти пельмені, то перед цим варто скуштувати салат зі свіжої капусти, що нарізана великими шматками.

Якщо ви додаєте інсулін, то керуйтеся наступним міркуванням: доза інсуліну, необхідна для погашення 1 ХО, не однакова в різний час доби й коливається від 0,5 до 2,0 ОД. Тому вводимо на кожну додаткову хлібну одиницю: 2 ОД «короткого» інсуліну — ранком, 1,5 ОД — в обідній час, 1 ОД — увечері.

Це середні цифри; індивідуальний підбір додаткової дози ви повинні зробити самостійно, за допомогою глюкометра. У кожному разі, однак, у першій половині дня треба вводити більше інсуліну розраховуючи на 1 ХО. Чому? Тому що вранці спостерігається підйом цукру в крові — у силу добового ритму функціонування людського організму.

Перед сном, о 23-24 годині, вам необхідно перекусити (1-2 ХО) з метою зниження ризику нічної гіпоглікемії. Їсти рекомендується продукти з «повільним» цукром — бутерброд із чорним хлібом, склянка молока, гречана каша. Їсти на ніч фрукти небажано — у них «швидкий» цукор, і вони не дадуть вам захисту на всю ніч.

Дуже часто ставлять запитання: коли можна починати їсти після ін’єкції інсуліну або прийому таблетки?

По-перше, час, через який МОЖНА починати їсти та час, через який ПОТРІБНО починати їсти, відрізняються. Потрібно їсти не пізніше ніж через годину, інакше ви відчуєте ознаки гіпоглікемії: а чи можна, залежить як мінімум від наступних обставин:

від початку дії вашого інсуліну або цукрознижуючого препарату;
від того, що ви будете їсти: чи тільки продукти з «повільним» цукром (хліб, кашу) або ще й продукти з «швидким» цукром (яблуко, апельсин);
від того, який був рівень глюкози у вашій крові перед ін’єкцією або прийомом таблетки.
Ви повинні починати їсти з таким розрахунком, щоб процес всмоктування вуглеводів почався одночасно з розгортанням препарату, за умови, що цукор у крові нормальний. Практично це означає: якщо в момент ін’єкції або прийому таблетки цукор крові був 5-7 ммоль/л, можна починати їсти через 15-20 хвилин; якщо 8-10 ммоль/л, — через 40-60 хвилин. Зміст цього правила зрозумілий: якщо цукор високий, потрібно дати препарату час понизити його, а потім починати їсти.

У деяких випадках «можна» заміняється словом «потрібно» і навіть «життєво необхідно» — при інтенсивному фізичному навантаженні. Однак попередимо, що збільшення дози інсуліну з метою поїсти солодкого або поїсти більше звичайного — небезпечний шлях, що веде до зайвої повноти або ожиріння.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЄТИ ПРИ ДІАБЕТІ 2 ТИПУ
При діабеті 2 типу основний акцент у питанні харчування визначається тим, що хворий повинен схуднути або не набрати зайву вагу. Отже, дієта повинна бути низькокалорійною (при наявності ожиріння — не більше 1000—1200 ккал на добу), при цьому хворий повинен мати уявлення про продукти з погляду їхньої калорійності. Зрозуміло, треба знати й те, які продукти підвищують і не підвищують цукор, як розподілити вуглеводи рівномірно між прийомами їжі, але підраховувати їх по таблиці хлібних одиниць немає необхідності. У цьому випадку потрібна нижченаведена таблиця, у якій наводиться кількість різних продуктів, що містять сто кілокалорій.

У випадку діабету 2 типу можна їсти стільки ж білків, як і здорові люди; жири — в обмеженій кількості, краще — рослинного походження; вуглеводи підраховувати в ХО не треба, але варто споживати їх малими порціями.

Поради щодо догляду за ногами при цукровому діабеті

Одним із найважчих ускладнень при цукровому діабеті є ураження нижніх кінцівок (стоп). Причиною цього є зміни в судинах та нервах, що проявляються пекучими болями в ногах, переважно у стані спокою або в нічний час, онімінням, відчуттям «повзання мурашок», появою ороговілої шкіри в зонах підвищеного тиску. В результаті порушення чутливості відбувається травматизація ступень і розвиток дефектів та гангрени — аж до ампутації.

ЩОБ НОГИ БУЛИ ЗДОРОВИМИ, НЕОБХІДНО:
Контролювати рівень цукру в крові щонайменше раз на 2 місяці.
Регулярно проводити обстеження у лікаря з метою виявлення ускладнень (зміна больової, вібраційної, тактильної та температурної чутливості нижніх кінцівок).
Дотримуватися правил догляду за ногами.
Вчасно проводити лікування ускладнень, що виникли.

ЩОДЕННИЙ ДОГЛЯД ЗА НОГАМИ:

 
Піклуйтеся про Ваші ноги, гуляйте щодня щонайменше 30 хвилин.
Щодня мийте ноги теплою водою, t води від +30 до +35 С.
Використовуйте мило, що відповідає типу Вашої шкіри.
Ретельно висушуйте Ваші ступні після миття, особливо між пальцями ніг.
Суха чи потріскана шкіра є застереженням – Ваші стопи занадто сухі.
Щодня ретельно змащуйте Ваші ступні нейтральним кремом, проте не наносіть крем між пальцями.
Не застосовуйте добавки, що містять алкоголь (склад зазначений на упаковці).
Ніколи не використовуйте грілки для зігрівання ніг – через зниження чутливості може виникнути опік.

ЩОДЕННИЙ ОГЛЯД СТУПЕНЬ:
Щодня оглядайте свої ступні, особливо їх підошву. Найпростіше використовувати для цього дзеркало.
При наявності грибкового ураження нігтів або шкіри стоп (почервоніння або білий наліт) необхідне лікування спеціальними антимікотичними засобами після консультації лікаря.
Щодня робіть судинну гімнастику для гомілок і стоп.
З усіма неприємностями на Ваших ступнях (тріщина, подряпина, поріз) звертайтеся до Вашого лікаря: в ідеалі протягом доби з моменту виявлення ушкодження шкіри.
Використовуйте білі шкарпетки з бавовни. Їх можна кип`ятити, окрім того, на них відразу можна помітити сліди можливих ранок (сліди крові або гною).
Щодня змінюйте шкарпетки.

ДОГЛЯД ЗА НІГТЯМИ І СТОПАМИ НІГ:
Регулярно підпилюйте нігті на ногах – це безпечніше, ніж їх зістригати.
Підпилюйте нігті прямо, не вкорочуючи куточки, тоді нігті не будуть вростати.
Регулярно обробляйте загрубілу шкіру пемзою.
Частіше обновляйте пемзу (у середньому, 1 раз на 3 місяці) – у ній може з’явитися грибок.
Не використовуйте мозольний пластир, щоб уникнути мікротравми.
Ніколи не зрізайте мозолі на ногах.

Профілактика інфаркту міокарда

Серцево-судинні захворювання пов’язані з атеросклеротичним ураженням судин серця та мозку. Одна з атеросклеротичних бляшок може прикріпитися до стінки судини і почати рости, поступово звужуючи просвіт судини. Бляшка починає ущільнюватися і втрачає еластичність доти, поки не відбудеться її розрив, який призводить до утворювання тромбу. Тромб веде до повного закриття просвіту судини, перешкоджаючи надходженню крові до ділянок, які розташовані поза місцем закупорки. Настає кисневе голодування тканин, що призводить до відмирання клітин. Подальший процес в судинах серця веде до інфаркту міокарда. 
Факторами ризику виникнення інфаркту є:
– підвищений рівень холестерину;
– ожиріння та малорухомий спосіб життя;
– високий артеріальний тиск;
– куріння і нераціональне харчування;
– генетична спадковість;
– цукровий діабет.

Для попередження інфаркту міокарда слід відмовитися від паління, регулярно займатися фізичними вправами та помірними фізичними навантаженнями, контролювати артеріальний тиск та рівень глюкози у крові. Артеріальний тиск не повинен перевищувати рівень 140/90 мм рт.ст. Препарати для лікування артеріальної гіпертензії необхідно приймати постійно. Якщо вам призначили медичні препарати для лікування гіпертонічної хвороби, не відміняйте їх самостійно, не порадившись з лікарем. Раптове припинення лікування може мати негативні наслідки для здоров’я.
Паління тютюну досить серйозний фактор ризику виникнення серцево-судинних захворювань. Під впливом нікотину прискорюється пульс, виникає спазм судин і підвищується артеріальний тиск. Ішемічна хвороба серця в чотири рази частіше виникає у курців в порівнянні з тими, хто не палить. Порадьтесь з лікарем, як подолати цю негативну звичку. Відмова від паління – дуже важливе рішення у вашому житті!
Порушення обміну холестерину та ліпідів — основний фактор виникнення та прогресу атеросклерозу, який призводить до розвитку інфаркту та інсульту. Визначте свій рівень холестерину в крові. Загальний холестерин не повинен перевищувати 5,0 ммоль/л. Якщо лікар призначив вам статини – препарати, які знижують рівень холестерину, необхідно виконувати його рекомендації. Прийом статинів відповідає вимогам міжнародних стандартів щодо лікування пацієнтів з цукровим діабетом, ішемічною хворобою серця та артеріальною гіпертензією.
Цукровий діабет теж значно прискорює розвиток інфаркту. У випадку, якщо ви хворієте на цукровий діабет, оптимальним для вас буде рівень артеріального тиску 130/80 мм рт.ст., а рівень загального холестерину – менше 4,5 ммоль/л. Слід регулярно контролювати рівень глюкози у крові та виконувати рекомендації щодо режиму харчування, фізичних навантажень, підтримання оптимальної маси тіла. Зміна стилю життя допомагає багатьом пацієнтам з цукровим діабетом підтримувати оптимальний рівень глюкози у крові без додаткового прийому медикаментів.
Слідкуйте за масою тіла, якщо ви поставили за мету схуднути, то пам’ятайте, вагу тіла потрібно знижувати поступово. Краще схуднути на 5 кг протягом року, аніж за місяць. Фізична активність сприяє зменшенню артеріального тиску, нормалізує масу тіла, зміцнює серцево-судинну систему та м’язи, знімає стреси та психоемоційне напруження, покращує сон та самопочуття. Мета, до якої слід прагнути – 30–45 хвилин ходьби щодня, не менше п’яти разів на тиждень. Обов’язково порадьтеся з лікарем про допустимий рівень навантажень.
Намагайтесь дотримуватись достатньої за калорійністю та збалансованої за складом дієти кожного дня. Щоденний набір продуктів повинен бути різноманітним, містити достатню кількість фруктів та овочів (рекомендована ВООЗ норма складає не менше 400 г на день) та продукти із цільних злаків. Слід вживати кожного дня знежирені молочні продукти. Намагайтесь споживати жирну морську рибу не менше ніж 3–4 рази на тиждень. Бажано зменшити в раціоні харчування кількість жирів тваринного походження, трансжирів, цукру, солодощів та продуктів, що містять багато холестерину. Не досолюйте готові страви. Надлишок солі міститься у копчених виробах, м’ясних та рибних напівфабрикатах, консервах, тощо. Зменшення в раціоні солі знижує рівень артеріального тиску.
Нормалізуйте режим харчування, їжте частіше, але меншими порціями, рекомендується повноцінний сніданок та обід, а після 18:00 бажано зменшити вживання їжі та віддавати перевагу низькокалорійним продуктам. Важливо знати, що надмірне вживання алкоголю сприяє підвищенню артеріального тиску.
Психоемоційні перевантаження також негативно впливають на стан вашого здоров’я. Необхідно дотримуватися режиму праці та відпочинку, мати повноцінний сон. Не створюйте стресових ситуацій, не допускайте агресивної поведінки, роздратованості, негативних емоцій. Будьте доброзичливі, навчіться керувати своїми емоціями, частіше посміхайтесь. Спілкування з природою, домашніми тваринами, заняття фізичною культурою та спортом допоможуть вам підтримувати психологічну рівновагу. Якщо у вас пригнічений настрій, відбувається порушення сну – зверніться до лікаря. Саме ці необхідні умови внесуть свої позитивні зміни у ваше життя, попередять виникнення інфаркту!

Профілактика опіків у дітей

За статистикою, щорічно на Львівщині майже 700 дітей зазнають опіків.
В Україні – близько 10 тисяч дітей. З них 25-40 дітей гине внаслідок опіків, несумісних із життям. За частотою опікові травми займають друге місце серед дитячого травматизму, проте за важкістю клінічного перебігу, складністю лікування, вартістю та наслідками – є одними із найскладніших.

Прості правила, які рятують життя, або як захистити дітей від опіків

Запобігання опіків кип’ятком (80% таких опіків стаються на кухні або у ванній):

  • Не їжте і не пийте нічого гарячого, коли дитина сидить у Вас на колінах або коли Ви тримаєте її на руках. Діти будуть тягнутися до чашки, склянки або тарілки, щоб подивитися, що в них.

  • Не ставте горнятка або чайники близько до краю столу.

  • Не використовуйте звисаючих вниз скатертин.

  • Слідкуйте за тим, щоб дроти електричних кип’ятильників й чайників не звисали вниз.

  • Готуйте їжу на далеких конфорках. Завжди ставте каструлі і сковорідки на плиту ручками назад.

  • Використовуйте захисну решітку для плити, щоб Ваша дитина не могла доторкнутися до гарячих поверхонь або перевернути на себе каструлі з гарячим вмістом.

  • Гасіть палаюче масло, накривши його кришкою. Ніколи не гасіть масло водою.

  • Пляшечки й каша, розігріті в мікрохвильовій печі, часто здаються лише теплими, хоча всередині обпікаюче гарячі. Тому ретельно перемішайте їжу і скуштуйте її, перш ніж приступити до годування дитини.

  • Не залишайте на підлозі відра, каструлі або тази з гарячою водою – діти можуть зачепитися і впасти туди

  • Ніколи не заливайте у ванну тільки гарячу воду, контролюйте температуру води термометром.

  • Не залишайте важіль змішувач в положенні «гаряча вода». При відкриванні крана дитина може обшпаритися.

  • Прилаштуйте до крана спеціальний термостат, який обмежує нагрівання води до 50 °С.

  • Заливайте в грілку воду температурою не вище 50 °С і добре закручуйте кришку.

  • Не залишайте дитину одну без нагляду, коли вона робить інгаляцію. Дитина може легко потягнути на себе зі столу рідину для інгаляцій разом з рушником.

  • Не варто недооцінювати «радіус дії» вашої дитини – він збільшується із кожним днем!

Запобігання опіків полум’ям:

  • Ніколи не залишайте дитину одну близько відкритого вогню, палаючих свічок і т.д.

  • Завжди тримайте сірники та запальнички під замком

  • Виходячи з кімнати, вимикайте праску і виймайте штекер з розетки.

  • Захистіть гарячі батареї, труби опалення і камінні печі решітками, оскільки вони можуть бути причиною контактного опіку.

  • Не кладіть у дитячу постіль електроковдри. Немовля, маленька дитина не може сказати, що їй стає занадто гаряче. Не затемняйте світло лампи за допомогою хустки або паперу.

  • Прикрашаючи новорічну ялинку замість свічок використовуйте світлові гірлянди.

  • Не дозволяйте дітям гратися з бенгальськими вогнями. Від іскри може загорітися одяг.

  • Не дозволяйте дитині гратися з петардами, феєрверками і різноманітними салютними установками: це забави для дорослих, і дітям поруч не місце.

  • Не можна носити хлопавки, петарди в кишені, бо вони можуть запалитися внаслідок тертя.

  • Клеї можуть спалахнути від найменшої іскри, якщо вони вступають у взаємодію з повітрям. Балончики з аерозолем не можна тримати поблизу відкритого вогню.

  • Не можна ходити по попелищі багаття, навіть якщо воно виглядає загашеним. Найчастіше воно ще гаряче.

  • Не забувайте: діти схильні повторювати за батьками всі пустощі.

Запобігання опіків електричним струмом:

  • Не можна запускати повітряних зміїв поблизу від лінії електропередач.

  • Вимагайте негайного ремонту дефектних електропроводів, розеток.

  • Необхідно оснастити електричні розетки захистом від дітей і охоронним вимикачем, який спрацьовує при появі витоку струму.

  • Не можна встановлювати електроприлади поблизу води.

  • Не наближатися до опори високовольтних ліній електропередач та трансформаторних будок, електричних дротів, які вільно лежать на землі.

  • Не займатися екстремальним «серфінгом» на електричці. Навіть без прямого контакту зі струмоведучими проводами електрична дуга може вразити на відстані 1-2 метри.

Попередження опіків побутовими хімічними речовинами:

  • Чистячі засоби і медикаменти зберігати в недоступному для дітей місці.

  • Отруйні або їдкі рідини ні в якому разі не дозволяється зберігати в пляшках з під лимонаду чи води.

Загальні правила:

  • Необхідно зробити безпечними потенційні джерела небезпеки.

  • Пам’ятайте що для дитини «заборонений плід солодкий». Пояснення і створення навичок – це найкращий захист: навчіть дитину, як правильно запалювати і гасити сірники, свічки, багаття, тощо.

  • Завжди подавайте правильний приклад: у жодному разі не лийте займисті рідини на занадто слабко тліюче вугілля гриля. Не грайте з вогнем, підпалюючи гілки передріздвяних ялинок.

  • Поясніть дитині, що коли починається пожежа, вона повинна тікати і голосно кричати «Пожежа!». Найчастіше замість того, щоб тікати, діти ховаються або намагаються врятувати свою улюблену іграшку.

  • Покажіть дитині можливі шляхи порятунку і систематично тренуйте її.

  • Встановіть в будинку або квартирі датчики диму. Дим такий самий небезпечний, як вогонь. При наявності диму легше дихати, повзучи по підлозі, ніж при пересуванні в повний зріст.

  • Завчіть з дитиною, як викликати пожежну команду: набрати номер 101, відповісти на 5 найважливіших питань – Де горить? Хто дзвонить? Що трапилося? Які ушкодження? Скільки постраждалих?

Перша допомога при опіках

  • При нещасному випадку негайно охолоджуйте місце опіку водою упродовж 10-15 хвилин. Вода при цьому повинна мати температуру не нижчу +15° С, інакше дитина може переохолодитися. Охолодження такою водою має й знеболюючий ефект.

  • Збити вогонь з дитини треба за допомогою ковдри, води або перекочуванням по землі.

  • При ураженні електричним струмом насамперед необхідно розімкнути електричний ланцюг.

  • Негайно викличте бригаду швидкої допомоги за телефоном 103.

  • Ні в якому разі не обробляйте опікову рану борошном, зубною пастою, маслом, спиртом і іншими «народними» методами.

  • Пам’ятайте про те, що ваша дитина знаходиться в шоковому стані. Не залишайте її одну до прибуття лікаря швидкої допомоги.

  • Зверніться за консультацією до лікаря, навіть якщо Вам здається що дитина отримала незначний опік, особливо якщо опік поширюється на одну із таких ділянок тіла: обличчя, шию, кисті, стопи, промежину, ділянки суглобів. Не можна недооцінювати важкість отриманої опікової травми – внаслідок зневоднення та болю вона може спричинити швидке погіршення стану дитини.

Опіки

Дифтерія

Дифтерія: етіологія, епідеміологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування, ускладнення

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.

Короткі історичні відомості. 

Згадки про захворювання, яке нагадує дифтерію, зустрічаються в документах  ІVІІІ ст. до н.е. У І-ІІ ст. н. е. воно описане  під назвою «сірійська хвороба», «єгипетська хвороба», «удушлива хвороба» тощо. Відомі великі епідемії дифтерії (наприклад у ХVІІ ст.). Французький учений бретонко описав у середині ХІХ ст.  різні клінічні форми «смертельної виразки глотки», він же запропонував назву хвороби – «дифтерит», а його учень А.Труссо замінив його терміном, яким ми користуємося нині – «дифтерія».

Ситуація, що виникла з дифтерією, свідчить про те, що керовані інфекції залишаються підконтрольними лише доти, доки про них пам’ятають, ними займаються. Недотримання графіка щеплень, необґрунтована відмова  від них, велика кількість  протипоказань, негайно призводять до  активації епідпроцесу. Упродовж останніх десятиліть переконливо доведено,що перманентна вакцинація населення достатньо імуногенними препаратами забезпечує стійке епідемічне благополуччя з дифтерії.  Недотримання графіка щеплень, необґрунтована відмова  від них, велика кількість  протипоказань, негайно призводять до  активації епідпроцесу. Дифтерія – проблема загальномедична та соціальна. Наявність численних клінічно подібних хвороб ускладнює діагностику дифтерії.

Етіологія. 

Збудник дифтерії належить до роду  Corynebacteriae, виду Corynebacterium diphtheriae. Збудники досить стійкі до дії різних факторів: у навколишньому середовищі можуть зберігатися до 15 днів (восени – до 5 міс.), у воді і молоці – 1-3 тиж. Кип’ятіння і 1% розчин сулеми знищують їх через 1 хв. Особливістю цих збудників є здатність продукувати різні фактори патогенності, головними з яких є екзотоксин та біологічно активні речовини.

Епідеміологія. 

Сприйнятливість до дифтерії загальна, саме тому її відносили до дитячих інфекцій, оскільки практично кожний за відсутності  імунітету і за умови широкої циркуляції збудника міг заразитися і перехворіти на дифтерію ще в дитячому віці. У зв’язку з тим, що  дифтерія – керована інфекція, зараз захворюють переважно не щеплені або неправильно щеплені.

         Джерело інфекції –  хвора  людина або носій С. diphtheriae. Носії особливо небезпечні, оскільки такий стан у людини звичайно виявляють рідко. За наявності у носія будь-якого респіраторного захворювання, що  супроводжується кашлем, чханням, вірогідність поширення інфекції серед оточуючих значно збільшується.

Шлях передачі збудника переважно повітряно-крапельний, у  перші дні хвороби назофарингеальний секрет містить особливо велику кількість збудників. Але можливий і побутовий шлях (у разі забруднення іграшок, посуду). При раневій дифтерії ймовірний контактний шлях передачі. Дифтероїди можуть потрапити в організм із забрудненими водою, молоком.

Вхідними воротами найчастіше є слизова оболонка мигдаликів, рідше – носа, глотки, ще рідше – очей, статевих органів, шкіри. Максимум випадків захворювання припадає на осінь і зиму, коли  переохолодження, респіраторні інфекції знижують місцеву ( в ротоглотці) резистентність і загальну реактивність організму. Захворювання може перебігати у вигляді спалахів і спорадичних випадків, це залежить від рівня колективного  імунітету.

Симптоми

Дифтерія — вакцинокерована інфекція. Хворіють на дифтерію не щеплені або невірно щеплені особи. Захворювання може протікати у вигляді спалахів та спорадичних випадків, це залежить від рівня колективного імунітету. Як окремий вид інфекційного процесу виділяють бактеріоносійство Corynebacterium diphtheriae.

Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/або обтурації дихальних шляхів, наявністю та характером ускладнень, супутніми захворюваннями та приєднанням вторинних інфекцій.

Захворювання на дифтерію може мати наступні прояви:

біль у горлі,

підвищена температура, лихоманка,

набряк слизової оболонки ротоглотки,

наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу,

набряк шиї,

збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

 

Діагностика дифтерії. 

Дифтерія – інфекційне захворювання, при якому своєчасний діагноз набуває особливого значення. Найважливіше вчасно діагностувати токсичні форми  дифтерії ротоглотки або їх комбінації, що потребують  негайної специфічної терапії та реанімаційних заходів.

Комплексне лабораторне дослідження складається :

–   з бактеріоскопії мазків із місць ураження;

–   бактеріологічного дослідження слизу зіву та носу:  виявлення коринебактерій дифтерії, визначення її токсигенних і біохімічних характеристик;

– РПГА крові з дифтерійним діагности кумом у динаміці хвороби (діагностичний титр 1 : 40);

–   РНА з комерційним дифтерійним антигеном;

–  РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення протидифтерійної сироватки (ПДС).

Негативні результати бактеріологічних досліджень  при типовій клінічній симптоматиці захворювання не виключають діагнозу дифтерії.

Враховуючи труднощі, що існують у діагностиці дифтерії, можливо пропонувати таку класифікацію випадків дифтерії:

підозрілий випадок: наявність плівчастої ангіни у  не щепленої чи неправильно щепленої дитини, у дітей із соціально неблагополучних сімей, у дітей, які часто хворіють, з імовірними імунодефіцитними станами, із вогнищем дифтерії, при поєднанні тонзиліту та стенозу гортані, набряку підшкірної клітковини шиї. Діагноз «підозрілий випадок на дифтерію» може бути  встановлений лише при первинному огляді лікарем, у такому випадку   необхідна госпіталізація;

–  імовірний випадок визначається у дітей із наявністю плівчастого тонзиліту з набряком ротоглотки, наявністю щільних фібринозних нальотів, що виходять за мигдалики, особливо при поєднанні з набряком підшкірної клітковини шиї, наявністю фібринозних нальотів у не щепленої дитини, дитини з вогнищем інфекції,  наявністю стенозу гортані, який поєднується з фібринозним нальотом у зіві. Ймовірний діагноз може бути виставлений або при первинному огляді хворого, або в стаціонарі, у такому випадку необхідна  госпіталізація та введення ПДС;

підтверджений випадок: визначається у всіх хворих на тонзиліт, стеноз гортані, у яких виділено  токсигенний штам дифтерійної палички.  При  ймовірному діагнозі та відсутності бактеріологічного підтвердження   діагноз дифтерії може бути поставлений на основі клінічних даних.

 Ускладнення дифтерії. 

До ускладнень дифтерії відносяться дифтерійна кардіопатія, міокардит, токсична полінейропатія, метаболічна енцефалопатія, набряк головного мозку,  токсичний нефрозонефрит, імунокомплексний нефрит, гостра ниркова недостатність, інфекційно-токсичний шок (ІТШ), синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові  (ДВЗ-синдром), серцево-судинна недостатність, дихальна недостатність, поліорганна недостатність. Неспецифічні ускладнення: паратонзилярний  абсцес, отит, пневмонія.

Одним із найбільш небезпечних ускладнень при дифтерії є серцево-судинна недостатність. Так, ознаками порушення циркуляції кровообігу є:

  1. Зниження систолічного артеріального тиску та підвищення діастолічного.
  2. Пароксизмальний пульс (зменшення пульсової амплітуди під час вдиху).
  3. Альтернуючий пульс (ритмічна зміна високого та низького  систолічного тиску) свідчить про лівошлуночкову недостатність.
  4. Тахікардія.
  5. Кардіомегалія.
  6. Поява  додаткових 3-го та 4-го тонів серця, хоча вони можуть зустрічатися у здорових дітей.

Неврологічні ускладнення в сучасних умовах у дітей зустрічаються при середньотяжких та тяжких формах дифтерії, найчастіше у нещеплених.

Ураження нервової системи можна підрозділити на первинні, що виникають під впливом дії дифтерійного токсину (полінейропатії), та вторинні, що зумовлені ускладненнями з боку нервової системи при наявності первинного ураження внутрішніх органів та систем (серце, нирки), – гострі порушення мозкового кровообігу (тромбози, емболії), метаболічна енцефалопатія, набряк головного мозку.

Залежно від часу розвитку неврологічних ускладнень з боку периферійної нервової системи розрізняють ранні та пізні полінейропатії. У патогенезі розвитку ранніх полінейропатій (1-2-й тиждень від початку захворювання) переважає  інтоксикаційний компонент.  У патогенезі пізніх полінейропатій (3-8-й тиждень та пізніше), що виникають  після  затихання гострих місцевих запальних явищ і ліквідації інтоксикації, основна роль належить  автоімунному процесу, а саме –  розвитку інфламаційно-демієлінізуючої полінейропатії.

Серед нефрологічних ускладнень домінує гострий токсичний нефроз. Безпосереднє ураження токсином епітелію ниркових канальців супроводжується їх дегенеративними змінами (дифтерійний тубулонефрит). Прояви цього ускладнення віддзеркалюють ступінь і тривалість дифтерійної інтоксикації. Виявляються, як  правило, субклінічні зміни.  Діагноз встановлюється на підставі результатів загального аналізу сечі (підвищення вмісту білка, наявність в осаді значної кількості лейкоцитів, еритроцитів, гіалінових циліндрів). При сприятливому перебігу дифтерії прояви гострого токсичного нефрозу є нетривалими. Прогноз сприятливий.

Одним із найбільш частих та життєво небезпечних ускладнень при  дифтерії є ураження серцево-судинної системи, зокрема міокардит. За даними різних авторів, питома вага міокардитів серед хворих на дифтерію знаходиться  в межах від 6,4 до 40%. Причому в усіх спостереженнях відзначається чіткий паралелізм частоти та  тяжкості уражень серця з формою дифтерії. Так, при локалізованих формах дифтерії ротоглотки  міокардити реєструються у 10% дорослих хворих, а при токсичних – у 70-100%, у дітей – відповідно 23 і 88,9%.

Лікування дифтерії .

  1.  Госпіталізації підлягають усі хворі, однак залежно  від тяжкості – до коксованого чи реанімаційного відділення інфекційного стаціонару.
  2. Дієта – вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа.
  3. Першочерговою є специфічна  терапія – введення протидифтерійної сироватки, доза та кратність введення залежіть від ступеня тяжкості та клінічної форми дифтерії. Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на неї ПДС вводиться негайно в перші дві години після госпіталізації.
  4. Антибактеріальна терапія : при легких формах – еритроміцин або рифампіцин усередину, при середньо тяжких та тяжких – перентерально антибіотики пеніцилінового або цефалоспоринового ряду. Тривалість курсу антибактеріальної терапії становить 10-14 днів. Препарати призначають у вікових дозах.
  5. Місцева санація ротоглотки – полоскання та зрошення ротоглотки дезінфікуючими розчинами.
  6. Дезінтоксикаційна  терапія глюкозо-сольовими та колоїдними розчинами при середньо тяжкій і тяжкій формах з обліком добової потреби в рідині та патологічних витрат.
  7. Глюкокортикостероїди: при середньотяжкій формі – у дозі 2-3 мг/кг за преднізолоном, при тяжкій формі – у дозі 10-20 мг/кг за преднізолоном.

У лікуванні дифтерійного крупу важливою є боротьба зі стенозом дихальних шляхів (кисень, відсмоктування слизу й плівок із дихальних шляхів тощо). У разі потреби вдаються до штучного відновлення прохідності дихальних шляхів (інкубація, трахеотомія).

При міокардиті слід дотримуватися ліжкового режиму, тривалість якого залежить від тяжкості захворювання. Харчування малими порціями  5-6 разів на добу. З медикаментозних засобів застосовують аденозинтрифосфат, кокарбоксилазу, анаболічні препарати. Препарати строфантину потребують особливої обережності, оскільки є протипоказаними при порушеннях провідності серця.

При дифтерійних парезах і паралічах рекомендується ліжковий режим, вітаміни групи В, глютамінова кислот, прозерин. У  відновній стадії,  якщо немає протипоказань з боку серця, призначають масаж, пасивну та активну гімнастику.

Треба враховувати, що при дифтерії важливу роль відіграють догляд за хворих і дотримання режиму. Мінімальні строки ліжкового режиму при токсичній дифтерії І ступеня – 21-28 днів, ІІ ступеня – 40, ІІІ ступеня – 50 днів. Тривалий ліжковий режим рекомендується також при  ускладненнях дифтерії – міокардиті та поліневропатії.

Терапія дифтерійного бактеріоносійства.  Носіїв токсигенних штамів коринебактерій дифтерії обов’язково госпіталізують. Терапія носіїв токсигенних штамів коринебактерій включає призначення антибіотика вподовж 7 днів, антигістамінних препараті, місцеву санацію ротоглотки та носа. Найбільш  ефективним антибіотиком є еритроміцин – 98%. За відсутності ефекту від еритроміцину рекомендується  призначити курс рифампіцину.

Показання до госпіталізації: обов’язкова стосовно хворих, підозрілих форм та носіїв токсигенних штамів коринебактерій дифтерії.

Заходи стосовно контактних. Медичний нагляд за контактними проводиться впродовж 10 днів з моменту госпіталізації хворого чи носія.  Перші 2 доби діти оглядаються лікарем кабінету інфекційних захворювань та лор-лікарем, у наступні дні – щодня лікарем-педіатром. Обов’язкове з’ясування задокументованого вакцинального анамнезу, взяття мазка з зіва та носа для бактеріологічного дослідження на С. diphtheriae, рекомендується антибіотико- профілактика макролідами.

Умови виписки. Ізоляцію хворих і носіїв токсикогенних штамів коринебактерій припиняють після клінічного  одужання та негативних результатів двократного бак висіву з зіва та носа, що проводиться через 3 дні після завершення антибіотикотерапії з інтервалом в 1 день.

Допуск в колектив. Реконвалесцентки локалізованої форми дифтерії допускаються в колектив через 2-3 тижні після виписки; поширеної форми – через 3-4 тижні та токсичної форми –  через  1,5-2 місяці  та після негативних результатів двох контрольних бактеріологічних досліджень із зіва  та носа, проведених з інтервалом у 2 дні.

Диспансеризація. За відсутності ускладнень рекомендується нагляд дільничого лікаря-педіатра тривалістю 6 місяців із щомісячним оглядом. Реконвалесцентки дифтерії спостерігаються неврологом і кардіологом у випадку розвитку ускладнень. За наявності дифтерійного міокардиту диспансерний  нагляд триває до 12 місяців. Термін першого огляду – через 7 днів після виписки із стаціонару. Упродовж перших 6 місяців дитину обстежують щомісячно, а потім – кожні 2 місяці. Проведення ЕКГ рекомендовано 1 раз на місяць. ЕхоКГ – 1 раз на півроку. Діти із полінейропатією перебувають на диспансерному обліку впродовж 6 місяців.  Термін першого огляду після виписки  зі стаціонару (із залученням невролога) – не пізніше ніж через 1 місяць, потім – не рідше 1 разу на 3 місяці.

Специфічна профілактика  «Про  удосконалення  проведення профілактичних щеплень в Україні.»).  Основним методом профілактики дифтерії є імунопрофілактика.  Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), у 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення). Для вакцинації дітей проти кашлюку на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (далі – АаКДП), так і з цільноклітинним (далі – АКДП) кашлюковим компонентом.  Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі – АДП), наступну у 16 років – анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі – АДП-М). Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.  Щеплення дітей до 4 років поза строками календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, що  дитина встигла одержати чотириразову імунізацію АКДП до 3 років 11 місяців і 29 днів. Для дітей, які отримали первинний вакцинальний  комплекс для профілактики кашлюка, дифтерії, правця, ревакцинація у 6 років проводиться комбінованою  дифтерійно-правцевою вакциною із зменшеним умістом антигенів (АКДП-М). Дітям віком до 6 років 11 місяців 29 днів, які мають протипоказання до вакцинації проти кашлюка, щеплення проводиться АДП. Вакцинація проводиться триразово з інтервалами між першим та другим щепленнями 30 днів, між другим і третім – 9-12 місяців. Перенесений кашлюк в анамнезі не є протипоказанням до вакцинації для профілактики даної хвороби  з використанням комбінованої вакцини АКДП.

Підліткам і дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять  щеплення АДП-М триразово (інтервал між першим і другим щепленнями має становити 30-45 днів, між другим і третім -6-12 місяців). Ревакцинація  підлітків здійснюється з мінімальним інтервалом 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

При виникненні осередку інфекції

Для профілактики дифтерії при виникненні осередку інфекції контактні особи залежно від їх вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:

  • нещеплені особи повинні одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
  • особи, які підлягають ревакцинації згідно з цим Календарем у поточному році, повинні негайно отримати чергову ревакцинацію;
  • особи, імунізовані згідно з цим Календарем, повинні отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) або АД-М анатоксину залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії пройшло не менше року.

Статистика

Захворювання на дифтерію зустрічається в усьому світі. Максимальна кількість випадків зазвичай припадає на осінньо-зимовий період.

Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991-го до 1998-го року, спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, захворіли близько 20 тисяч людей, 696 з них померли.

За останні роки в Україні реєструвалися поодинокі випадки захворювання на дифтерію: 2011 рік – 8 випадків (серед них – 2 дітей), 2012 – 5 (серед них – 1 дитина), 2013 – 6 (серед них – 2 дитини), 2014 – 4 (серед них – 1 дитина), 2015 – 2 (серед них – 1 дитина), 2016 – 4 дорослих (1 – в Івано-франківській області, 1 – в Одеській і 2 – у місті Києві).

У 2017 році випадків захворювання на дифтерію зареєстровано не було. Летальних випадків за даний період не було.